Діорама

Реалізовано: 2017 

фільм, 41’ 45’’

Відкрита Група (Антон Варга, Юрій Білей, Павло Ковач, Станіслав Туріна)

Робота розгортається як в самій відеороботі представленій на виставці, так і навколо неї. Всередині роботи головним мотивом є повернення до нашої колись‚ “групоутворюючої” та довготривалої теми окреслення простору потенційно можливого мистецтва, а саме до проектів “Відкрита галерея”, “Ars longa vita brevis”, “Паспорт обєкту”, “Метр кубічний”, “1000 км view”. І хоч сама ідея простору залишається нам цікавою але змінюється її вектор. На цей раз ми не окреслюєм простір з його потенцією до майбутньої наповненості діями чи ситуаціями. А ініціюєм ситуацію з потенціалом до створення простору, конкретного і в той самий час можливого тільки для вкрай субєктивного розуміння.

Методом стає - проговорення деталей простору – де слова стають першим і водночас залишаються, його (простора), чи не єдиним втіленням. В даному випадку його частини, його ключові точки, є видумані, це частини які глядач може скласти в щось ціле. Зміщуючи, заміняючи деталі відносно свого досвіду і в результаті привласнити і забрати з собою. Сам простір є звичайний, нічого особливого складного чи провокуючого в ньому нема, цю роботу складно переказати, бо сама вона і є “переказ”. Цей уявний простір має свої задані межі і координати: вимірюється в діалогах і монологах людей які переказують, або швидше проговорюють його, він розгортається в пропозиціях і зразу ж згортається в запереченнях. Хтось із них, формує простір через уяву, інші доповнюють через своюлогіку чи знання. Як майбутній проект до втілення він є закінченим, як простір який конструюється в уяві - очевидно ефимерним і безмежним.

В свою чергу діорама нас зацікавила як спосіб зображального і одночасно як культурний феномен. Діорами розраховані на штучне освітлення і часто розташовуються в спеціальних павільйонах або музеях. Величезну роль в експонуванні діорами грають устаткування експозиційного залу і конструкція оглядового майданчика, а також світло і звук (музичний і дикторський супровід). Тобто велика увага приділяється точці зору глядача, методу введення його в стан довіри до нової сконструйованої реальності. 

Відповідно в нашій роботі нами було закладено симультанне існуваня декількох рівнів таких станів сприйняття або ж як вони згадуються в роботі - “порогів перцепції”. (якщо коротко окреслити ці пороги то вони ініціюються на таких рівнях:

ми - глядач нашої роботи - герой фільму - глядач діорами - герой діорами який не спить - присутній сплячий герой діорами. При цьому останній рівень є самодостатнім оскільки продовжується виходом в сферу сна, яка в даному випадку є не менш реальною ніж попередньо перераховані.) Існування одного з цих порогів можливо і виправдовує долучення професійних акторів до даного проекту.

Варто згадати також те що більшість діорам присвячена історичним битвам а в Радянському союзі вони взагалі стали одним із найвидовищніших видів офіційного мистецтва як і засобом пропаганди одночасно. Відштовхуючись від цього ми задались пошуком предмета діорами, нас зацікавив саме “звичайний простір”, “звичний”, а точніше такий, праобраз якого є звичним.

Відповідно тут, вперше в нашій практиці, ми звертаємось не до демаркації конкретного, наявного в реальності, місця чи ситуації, а вибудовуєм новий простір шляхом вичислення середнього арифметичного чи конструюванням “ідеального уявлення” про нього.

Таким чином темою фільму є пошук “простору спокою” що втілюється в формі процесу роботи групи спеціалістів, які конструюють діораму сну в лісі. Помітну візуальну частину бере на себе природа, як символ стабільності. Невипадково акцентом роботи стає група людей, яка спочиває на невеликій лісовій галявині, виокремлена світлом, на відміну від всього іншого лісу, який через густину дерев знаходиться у власній темноті.

Якщо ж повернутись до сенсів “навколо” - то це також спроба “ідеальної відкритої групи”, спроба її створення, принаймні в світі сценарію, картинки та кіно. На певному етапі ми послуговуємось своїми проекціями для вибудовування діалогу та намагання зрозуміти, що відбувається між нами всередині групи. 

Це також відхід в практиці від “всезробленості” редімейд технік, і повернення до процесу створення та проробляння, своєрідне повернення до класичності “ілюзії” твору. 

Виставка 21 номінанта на Премію Future Generation Art Prize 2017 у PinchukArtCentre, Київ (2017). Cтворено за підтримки  Pinchuk Art Centre, Київ, Україна.