«Ступінь залежності» Колективні практики молодих українських художників 2000–2016 років.

 

 

Реалізовано: 19.08 - 02.10.2016

Учасники:  Алевтина Кахідзе; Саша Курмаз; Вова Воротньов; Анатолій Бєлов & Оксана Казьміна; Любомир Тимків & (Kiyoshi Handa, Nikolaus Mohr, Ana L. Bathan, Kazunori Murakami, Carolyn Oord, Nicole Eippers, Samuel Montalvetti, Antonio Moreno Garrido, P.J.M., Mailarta, Alan Brignul, Chantal Casamayor de Planta, Hong in Young); Віталій Кохан & Гамлет Зіньківський; Семен Храмцов & Стас Волязловський & Олена Афанасьєва & Максим Афанасьєв & Ріна Храмцова; Антон Лапов & Євген Королітов; Олексій Салманов & (Гамлет Зіньківський, Зоя Орлова, Павло Сусляков, Євген Самборський, Інна Андрес, Луіза Нобрега); Антон Варга & Станіслав Туріна; Ксенія Гнилицька & Олександр Гнилицький; Інформаційний об’єкт «ІМОВІРНІСТЬ. 89 днів зими»; Р.Е.П; SOSka; Boba Group & Помаранчевий костюм; Synchrodogs; Колектив конкретних дат; Рапани; Група Група; група Шило; Юрій Кручак & Юля Костерєва; TanzLaboratorium; Передвіж; SVITER art-group & Іван Світличний; Cередовище навколо галереї Коридор, м. Ужгород; Середовище навколо галереї Detenpyla, м.Львів; Херсонське середовище навколо групи Тотем; Харків як середовище конфлікту; Могриця як середовище ленд-арт фестивалю; Київ - місто як приклад співіснування багатьох середовищ.

Куратор: Відкрита група (Юрій Білей, Антон Варга, Павло Ковач, Станіслав Туріна)

Організатор: Європейська Столиця Культури Вроцлав 2016. 

Місце: Галерея Awangarda BWA Вроцлав.

 

задум

 

Проект «Ступінь залежності», охопивши історичний зріз від початку 2000-х до сьогодні, показує різноманітні типи взаємодій, а також формування окремих середовищ, до яких можна віднести переважну більшість практик — індивідуальних і групових.

Феномени «взаємодія», «об’єднання», «співпраця» одночасно постали серед найактуальніших в Україні за останні кілька років. Ці заново відкриті слова щодня набирають нового звучання. Піднесення самоорганізації під час Революції гідності 2014 року і волонтерства в ході збройного конфлікту на сході України — чи не найважливіші зворушення в українському суспільстві, які вирішально вплинули на перебіг подій останніх років.

Велика кількість взаємодій у сучасному молодому українському мистецтві та їхня зросла динаміка теж засвідчують потяг до об’єднання художників у тусовки і цілі осередки. Одна з причин утворення таких осередків — відсутність належної кількості галерей, інституцій, арт-ринку, освітніх закладів, адекватної державної культурної політики. Позитивний наслідок цього — те, що українська сцена сформувалася абсолютно природно, власне, її сформували безпосередні учасники і вони ж переважно продовжують нею й керувати. Подекуди в містах самоорганізовані середовища, засновані на голому ентузіазмі, переросли в повноцінні інституції з реальними важелями впливу на культурну політику у своєму регіоні.

Куратори проекту — група, створена чотири роки тому і причетна до функціонування галереї «Коридор» в Ужгороді, галереї «Детенпула» у Львові, які постали і діють на засадах самоорганізованих товариств. Напевне, тому в ідеї цього проекту є певне бажання поглянути за межі «дзеркала», через пізнання інших колективів подивитися на себе. Продовжуючи досвід проекту Відкритої групи «Між нами» («Боттега», Київ, 2012), ця виставка теж є своєрідною наступною спробою показати колективну діяльність зсередини, дослідити існування самих себе як групи.

У певному розумінні наша кінцева мета — дати сьогодні подивитися на різні типи колективних взаємодій і дієві середовища як на точки зародження, розвитку і зникнення (міжперсональних інтенцій, комунікацій, концептів і практик художників) перед їхнім розвитком у майбутньому.

 

Реалізація і експозиція

 

«Ступінь залежності» починається звислову «Як ми без тебе?», що з’явився як вірус у міському просторі Вроцлава. Питання, у якому незрозуміло, хто «ми» і що буде «без тебе», і хто цей «ти». Наступним кураторським жестом стала умова входу на виставку, який можливий лише для двох і більше відвідувачів. Так, опинившись усередині, кожна людина автоматично стає учасником новоствореного колективу, тривалість існування якого нікому не відома.

Огляд експозиції починається з роботи групи «Р.Е.П.» «Про метод. Урок не-історії», яка апелює до ненаписаної «Історії сучасного мистецтва України», через репрезентацію кураторських методів, принципів відбору і способів організації трьох виставок — «Простір культурної революції» (1994), «Проект спільнот» (2007–2008) і «Ступінь залежності» (2016).

Далі в експозиції проект «Ступінь залежності» ділиться на чотири частини, які класифікують види взаємодій і розкривають спектр дослідження:

 

• взаємодія — дослідження феномену колективу як такого;

У розділі представлено нові роботи, створені у відповідь на кураторський жест — пропозицію трьом художникам, які офіційно не належать до жодних художніх колективів і для практики яких непритаманна співпраця з іншими художниками.

 

• взаємодія — одноразова, короткочасна, несистематична;

Потрапивши в праве крило галереї, глядач отримає кілька прикладів тимчасових взаємодій.

 

• взаємодія — колективна, систематична;

У лівому крилі галереї представлено практику більшості сучасних молодих українських художніх колективів.

 

Ці три розділи проекту розміщено на першому поверсі, і на загал вони стають частиною четвертого розділу під назвою «взаємодія — як наслідок утворення середовища». Тобто середовище стає ключовим поняттям, до якого все зводиться або з якого все починається. Воно отримує статус першоматеріалу, вихідної чи кінцевої точки, яка породжує переважну більшість взаємодій. Середовища — найважча взаємодія для окреслення. Рішення означити їх і виділити в окрему категорію в експозиції далося нам нелегко, а втілення його принесло багато несподіванок і корекцій.

Наступним кроком стало впровадження особливої системи опису кожної представленої роботи. Було створено знакову послідовність, яка виражається в комунікації і прямій залежності чотирьох видів текстів: кураторського, авторського, опису мистецтвознавця і нарешті опису стороннього глядача. Наявність кожного з них залежить від масштабу самої взаємодії:

«взаємодія — дослідження феномену колективу як такого» — один описовий текст; «взаємодія — одноразова, короткочасна, несистематична» — два тексти; «взаємодія — колективна, систематична» — три тексти; «взаємодія — колективна, систематична» — чотири тексти.

Остаточний і кінцевий кураторський жест, що його може почути глядач, перебуваючи у виставковому просторі, — «Гімн виставки», який лунає тричі на день (початок роботи галереї, в обід і в кінці робочого дня) по всіх залах галереї, перекриваючи всі інші можливі звуки.

Кінцева мета проекту — дати сьогодні подивитися на різні типи колективних взаємодій і середовища як на точки зародження чи зникнення міжперсональних інтенцій, комунікацій, концептів і практик художників перед їхнім розвитком у майбутньому.

 

Відкрита група

 

 

Виділяючи різними кольорами слова учасника, написані ним самим, ми прагнули виразити ще один елементарний ступінь залежності і взаємодії.

 

 

взаємодія — дослідження феномену колективу як такого

 

Художники: Алевтина Кахідзе, Саша Курмаз, Вова Воротньов

 

Перший блок цієї експозиції представляє, так би мовити, «лабораторну роботу» цього нарису колективних практик. Для його комплексного розуміння слід зробити невеликий екскурс у минуле.

У 2012 році ми, Відкрита група в галереї «Боттега» (Київ), створили перший проект у галерейному просторі з назвою «Між нами», який мав на меті дослідити функціонування художнього колективу, природу взаємозв’язків у ньому, процес вироблення спільного результату. Під час насиченого перебігу цього проекту один з учасників вийшов зі складу групи, а основою експозиції в підсумку став 30-годинний аудіозапис розробки ідеї виставки та реалізований згаданий в аудіозаписі останній варіант, який усіх задовольняв. Серед озвучених тоді ідей — залучення кожного учасника в колектив чужорідний, у колектив обов’язково не художній, достатньо тісний і злагоджений.

Працюючи над цим проектом, ми розвинули цю ідею і запропонували реалізувати її тим представникам сучасної української художньої сцени, які офіційно не належать жодних художніх колективів або практиці яких непритаманна співпраця з іншими художниками.

Звичайно, кожна показана в цій частині робота характерна для загальної практики її автора. А проте, на нашу думку, учасникам цього блоку з огляду на порушені питання вдалося дослідити колектив як феномен, його внутрішні взаємодії як постійні і безповоротні. При цьому в кожному проекти виявлено якийсь слабкий бік цього явища: питання рівності й ієрархії в роботі Саші Курмаза, досвід «вживання» новачка в злагоджене угруповання в проекті Володимира Воротньова та постійне питання стабільності і тривалості колективу як такого в роботі Алевтини Кахідзе.

 

 

 

- взаємодія — одноразова, короткочасна, несистематична

 

Художники: Анатолій Бєлов & Оксана Казьміна; Любомир Тимків & (Kiyoshi Handa, Nikolaus Mohr, Ana L. Bathan, Kazunori Murakami, Carolyn Oord, Nicole Eippers, Samuel Montalvetti, Antonio Moreno Garrido, P.J.M., Mailarta, Alan Brignul, Chantal Casamayor de Planta, Hong in Young); Віталій Кохан & Гамлет Зіньківський; Семен Храмцов & Стас Волязловський & Олена Афанасьєва & Максим Афанасьєв & Ріна Храмцова; Антон Лапов & Євген Королітов; Олексій Салманов & / Гамлет Зіньківський, Зоя Орлова, Павло Сусляков, Євген Самборський, Інна Андрес, Луіза Нобрега /; Антон Варга & Станіслав Туріна; Ксенія Гнилицька & Олександр Гнилицький; Інформаційний об’єкт «ІМОВІРНІСТЬ. 89 днів зими». 

 

Одноразові взаємодії або, як ми їх ще назвали, несистемні — найперший і найпростіший тип будь-якої взаємодії між художниками. Інше відоме слово — «колаборація» (з графіті бекграунда), або ж «спільний проект» у класичному мистецькому значенні.

Якщо четверту категорію цієї експозиції — середовище — уявити як маленький всесвіт, то одноразові взаємодії становитимуть переважну більшість його матерії. Несистемні взаємодії — об’єднання, які містять засадничий для цього визначення стихійний складник виникнення і, відповідно, зникнення. Ключове поняття таких взаємодій — та ж таки стихійність, адже протиставлена їм великою мірою група — це, безперечно, більш завершена форма, орієнтована на тривалість, певну постійність.

Ще одне поняття, яке може охарактеризувати нестійкі об’єднання, — випадковість. Одноразові взаємодії більше за всі інші типи взаємодій залежать від певних умов і причин виникнення. Меншою мірою групи, які формуються навколо ідеї або спільних поглядів, а більше середовища, які часто виникають навколо конкретних фізичних місць, лідерів і так само ідеології. Цікаво проаналізувати причини й природу виникнення тих чи тих одноразових взаємодій. Серед них, наприклад, професійна взаємодоповнювальна колаборація у випадку Анатолія Белова й Оксани Казьміної або ніби на противагу абсолютно природна взаємодія батька і доньки в проекті Олександра Гнилицького і Ксенії Гнилицької. Помітний також вплив спільного побуту на створення однієї роботи внаслідок виникнення спільної рефлексії, що чітко простежується в інформаційному об’єкті «Імовірність (89 днів зими)» або в роботі Гамлета Зінківського і Віталія Кохана.

Своєрідну ідейність можна конкретизувати в стабільній і системній мейл-арт практиці львівського художника Любомира Тимківа, але в цьому окремому випадку залишається майже невідомим інший бік взаємодії, її причини і мотив участі в діалозі. Згідно зі свідченнями самого митця, нею може бути як член сім’ї художника, так і інший мейл-артист з іншого континенту.

Одноразові взаємодії є, звичайно, і ланкою до утворення тих самих ідейних стабільних об’єднань чи окреслених груп. Ми, Відкрита група, як художники й одночасно куратори цієї виставки, можемо точно сказати, що перш ніж група утворилася, кілька її учасників вже мали досвід співпраці над спільними проектами.

 

 

 

 

- взаємодія — колективна, систематична

 

Художники: Р.Е.П, SOSka, Boba Group & Помаранчевий костюм, Synchrodogs, Колектив конкретних дат, Рапани, Група Група, група Шило, Юрій Кручак & Юля Костерєва, TanzLaboratorium, Передвіж, SVITER art-group & Іван Світличний. 

 

 

Групова діяльність означає складнішу і тривалішу самоорганізацію, ніж випадкові взаємодії. В ідеалі вона також передбачає об’єднання не лише на підставі природних чинників місця чи спільного побуту, знайомства чи професійної необхідності, а і об’єднання на підставі спільних уявлень, поглядів, ідеології. Звичайно, в реальності варіації груп дивують своєю різністю; окремі з них можуть сміливо називатися такими суто на підставі такої однієї-єдиної ознаки як системність роботи.

У сучасному українському мистецтві групова діяльність за досліджуваний нами період виразно збільшилася в кількісному еквіваленті. Протягом 2000–2016 років стабільні художні об’єднання і групи виникають майже по всій України. Відоміші з них ми можемо перерахувати в хронологічному і географічному порядку із заходу на схід: в Ужгороді виникли «Кружка Есмарха», група «Шапка»; у Львові — формація КОМА (2007–2010), Відкрита група (з 2012), Група Група (з 2014), Carrousel (2013–2014); в Івано-Франківську—Луцьку — Synchrodogs (з 2008); у Києві — «Р.Е.П.» (з 2004), Tranzlaboratorium (з 2011), «Худрада» (з 2009), «Воля або Смерть» (з 2009), «Йод» (з 2011), ІСТМ (з 2012), «Група предметів» (2007–2013), UBIK, Курчак—Костирева (1999), Мельничук—Бурлака (з 2013), ККД; в Одесі — «Арт Рейдери» (2007); у Херсоні — «Рапани» (з 2011); у Харкові — SOSка (з 2005), BOBA group (з 2012), «Шило» (з 2010), SVITER (з 2008), «Мастерка» (2016); у Луганську — «Оркестр Предрассветных Духов» (2001), об’єднання «СТАН» (2007–2010), об’єднання «Луганда-Хаус» (з 2009), «Арт-кластер R+N+D» (з 2011), «Суповой набор» (з 2012); у Донецьку — «Жужалка» (з 2012).

Така динаміка появи груп пояснюється насамперед елементарним прагненням до об’єднання, самоорганізації і створення навколо себе хоч якогось художнього середовища, яке після 1990-х часто ставало ніби чужорідним тілом у більшості міст України — країни, де в той час ніде (можливо, крім Києва) не було жодних інституцій чи галерей сучасного мистецтва. Тобто на початку описаного нами періоду більшість груп — це за змістом своїм синоніми середовища. Чітке явище виникнення групи на підставі ідеологічного чинника, певних політичних поглядів вперше спостерігається на прикладі групи «Р.Е.П.» після Помаранчевої революції 2004 року і вже згодом з’являються за цим принципом інші (SOSка, «Худрада», «Воля або Смерть», ІСТМ).

Цей блок репрезентує більшість колективів, які існують на цей час.

 

 

 

- взаємодія — як наслідок утворення середовища

 

Cередовище навколо галереї Коридор, м. Ужгород; Середовище навколо галереї Detenpyla, м.Львів; Херсонське середовище навколо групи Тотем; Харків як середовище конфлікту; Могриця як середовище ленд-арт фестивалю; Київ - місто як приклад співіснування багатьох середовищ.

 

Середовище — це незамкнена система ризомного характеру, тривалість і вектор функціонування якої наперед звичайно складно вгадати, але розуміння важливості народження будь-якої такої одиниці важко недооцінити. Можна навіть припустити, що саме з таких точок і складається загальнонаціональна карта художньої культури і не тільки. У світлі розвитку інституціональної інфраструктури України за останнє десятиліття таке твердження напевно не позбавлено сенсу. Позитивний наслідок цього — те, що українська сцена сформувалася абсолютно природно, власне, її сформували безпосередні учасники і переважно вони продовжують нею керувати. Подекуди в містах самоорганізовані середовища, засновані на голому ентузіазмі, переросли в повноцінні інституції з реальними важелями впливу на культурну політику у своєму регіоні. Вплив великих капіталістичних структур через їхні власні створені інституції і формування ринку хоч і виріс з роками, але однак не вирішальний для культури загалом. Художники досі самостійно формують свій порядок денний, не скочуючись при цьому остаточно в кон’юнктурну проблематику, яка передбачає фінансування. Так само художники досі здатні комунікувати і співпрацювати, не боячись відомої всім конкуренції, здатні навіть формувати внутрішню ієрархію або ставити її під сумнів. Звичайно, протилежні останнім тенденції теж набирають ваги пропорційно зі збільшенням і розширенням того самого інституційного і ринкового поля в умовах постійної відсутності культурної політики в Україні.

Середовища — найважча взаємодія для окреслення. Межі середовища майже завжди відкриті і для входу, і для виходу, постійно рухомі. Через масштабність такого явища в нього потрапляють люди різних ідеологій, смаків, векторів розвитку, що й робить середовище таким багатим. Звичайно, однорідність хоч і менше притаманна середовищам, ніж групам, але й тут вона є: у середовищах, не позбавлених ідеологічної монолітності через кількісний масштаб (природна неоднорідність), власне, й формується внутрішня полеміка.

Рішення окреслити середовища і виділити їх в окрему категорію в експозиції далося нам нелегко, а втілення його від самого початку передбачало певні труднощі.

Першим нелегким завданням в окремих випадках було пояснити середовищу, що воно «середовище». Тобто спершу самих їх окреслити, а потім переконати їх у їхніх можливостях репрезентувати самих себе одним мистецьким актом, жестом. Тут варто згадати що осередок — це поле взаємодій менших, одноразових, системних і ні, поле виникнення стабільних груп, але через свої фізичні кількісні дані осередок навіть рідко збирається разом, не те що виробляти при цьому ще й спільний продукт. Його внутрішнє існування стихійне і багатовекторне. Саме через відсутність абсолютної комунікації, неможливість досягнути консенсусу окремі середовища, які нам здавалися важливими, просто не можуть бути представлені в цій експозиції. А ті, які є в експозиції, — це радше частини великого начерку загальної карти взаємодій і транслюються однаково крізь призму міста, до якого належать. Ми намагалися зберегти певне географічне охоплення: захід — Ужгород, Львів; центр — Київ; схід — Харків; північ — Могриця; південь — Херсон. Прив’язка середовища до певної локації найяскравіше виражена серед усіх типів взаємодій. Саме через наявність (у переважній більшості) місця для зборів тусовки тут часто просто проводять дозвілля, що сприяє зближенню і пізнанню всередині середовища.

Усе ж таки за природою осередки великою мірою — явище симбіотичне, це зв’язок місця, певної доктрини і, можливо, навіть певних стосунків на зразок лідери—послідовники. Виявляючи це в кожному з них і пропускаючи крізь його власну особливу історію формування у рідному місті, ми визначили такі описові пари: Ужгород — середовище навколо місця, самоорганізованої галереї «Коридор»; Львів — середовище навколо самоорганізованої галереї «Детенпула» з виразним характерним концептуальним обличчям; Київ — місто як приклад полісередовища, розсадник багатьох різних із внутрішньою системою циркуляції між ними; Харків — приклад міста як поля конфлікту для двох середовищ-опонентів; Могриця — місце збору для середовища найстарішого в Україні ленд-арт фестивалю, зі своєю яскраво вираженою естетичною доктриною і внутрішньою ієрархією; Херсон — приклад середовища, утвореного первісно лідерами (Тотем) і розвинутого послідовниками до меж окремого характерного мистецького явища.

В ідеалі цю категорію можна досліджувати ширше і, відповідно, описувати глибше кожне представлене в експозиції середовище, репрезентуючи жестом кожне з них. Можливо, навіть з однієї тільки цієї категорії слід зробити окремий проект, зважаючи на зростання динаміки розвитку колективних практик узагалі.